"Понятійно-категоріальний апарат інформаційної сфери: правовий аспект" (продовження)



 

• Розроблений Державною службою туризму і курортів України  Проект Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки[29] передбачає такі завдання і заходи у сфері іміджу.

 

ОЧІКУВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

ЗАВДАННЯ

ЗАХОДИ

Формування сприятливого туристичного іміджу держави

Реалізація туристичної політики держави

 

Забезпечення оптимального середовища сталого розвитку туризму в Україні

Інвентаризація та паспортизація туристичних ресурсів держави, формування та ведення відповідного державного обліку

 

 

 

Поліпшення туристичного іміджу держави

Просвітницька діяльність та науково-освітнє забезпечення сталого розвитку туризму

Удосконалення системи підготовки кадрів для сфери туризму і діяльності курортів

 

 

 

Поліпшення туристичного іміджу держави на міжнародній арені

Просвітницька діяльність та науково-освітнє забезпечення сталого розвитку туризму

Розроблення аудіовізуальної продукції туристичного змісту (екскурсійний аудіосупровід, CD-, DVD-екскурсійні продукти

 

 

 

Створення позитивного туристичного іміджу країни

Формування і просування туристичного іміджу України та регіонів на ринку міжнародного туризму

Популяризація національного та регіональних туристичних продуктів України.

Створення мережі туристичних представництв в основних країнах залучення туристів та забезпечення її належного функціонування

 

 

 

Формування позитивного іміджу держави

Просвітницька діяльність та науково-освітнє забезпечення сталого розвитку туризму

Популяризація культурної спадщини та духовних надбань України та регіонів.

Розробка, впровадження та забезпечення функціонування національної мережі туристично-екскурсійних маршрутів для школярів з  метою виховання патріотизму, любові до рідної землі

 

 

 

Формування сприятливого іміджу держави

Просвітницька діяльність та науково-освітнє забезпечення сталого розвитку туризму

 

Розроблення науково обґрунтованих програм регіонального розвитку туризму та просування туристичного іміджу України у світі

 

• Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр.[30] визначає такі його характеристики:

– країна з багатою, унікальною культурою та історичною спадщиною;

– країна з демократичним ладом;

– країна з розвиненою високотехнологічною індустріальною базою;

– надійний і передбачуваний партнер.

 

Формування такого іміджу потребує посилення інформаційно-пропагандистської діяльності органів виконавчої влади.

Перевагою Програми є спрямованість на “вироблення єдиного комплексного підходу до формування та здійснення інформаційно-пропагандистської політики держави, яка б охоплювала різноманітні сторони її життя. Державна іміджева політика повинна забезпечити узгоджені дії органів державної влади та громадських організацій на цьому напрямі на основі використання економічного, інтелектуального та культурного потенціалу українського суспільства”.

 

Твердження про те, що “всередині країни ця політика повинна спрямовуватися на висвітлення фактичних здобутків і позитивних зрушень, підтримувати впевненість населення у її незмінному прагненні забезпечувати своїм громадянам належний рівень життя”, а також мета та частина завдань свідчать про охоплення ширшого кола питань, ніж окреслено назвою Програми. Водночас варто зауважити, що саме такий підхід – формування єдиної іміджевої програми, яка б поєднувала питання внутрішнього та зовнішнього іміджу, є оптимальним. Тільки в такий спосіб можна досягти несуперечливого образу держави з певним набором характеристик з метою створення ядра іміджу і досягнення його впізнаваності різними цільовими аудиторіями.

 

Заходи на виконання програми згруповано в такі розділи:

1) політична та культурна сфера;

2) приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів;

3) активізація співробітництва зі світовими та регіональними міжнародними організаціями;

4) правові аспекти.

 

Переважною мірою всі комунікативні заходи містяться в першому розділі, хоча й він не позбавлений позицій, що безпосередньо не належать до іміджевої сфери, зокрема:

– надання державної підтримки Федерації товариств дружби із зарубіжними країнами;

– розробка в рамках Національної програми “Закордонне українство до 2005 року” плану дій, спрямованих на зміцнення контактів зарубіжної молоді українського походження з етнічною батьківщиною;

– опрацювання питання щодо створення Інституту вільної преси (з державною часткою фінансування) або Фонду підтримки вільної преси (за рахунок державних внесків, а також інших джерел, не заборонених законодавством);

– забезпечення створення системи громадського телебачення і радіомовлення;

– завершення розроблення проекту Інформаційного кодексу України.

 

Усвідомлюючи важливість вказаних заходів, варто зауважити, що охопити усі актуальні завдання державотворення в одній програмі неможливо, понад те – виділені на програму ресурси в такий спосіб тільки розпорошуються.

 

Відтак, з-поміж 73 запланованих заходів до групи комунікативних можна віднести лише 19.

– Внести пропозиції щодо створення при Президентові України дорадчого органу з покладенням на нього функцій з координації діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері іміджевої політики.

– Створити неприбуткове інформаційне агентство з метою провадження скоординованої пропагандистської діяльності.

– Сприяти створенню мережі кореспондентських пунктів провідних українських засобів масової інформації за кордоном.

– Подати в установленому порядку пропозиції щодо збільшення граничної чисельності працівників МЗС з метою утворення відповідного штатного інформаційного підрозділу.

– Сприяти становленню Всесвітньої служби телерадіомовлення “Україна і світ”.

– Запровадити системне задоволення потреби конкретних зарубіжних споживачів (бізнесменів, студентів, політологів тощо) у рекламно-інформаційних матеріалах для подальшого їх розповсюдження через дипломатичні представництва України за кордоном та торговельно-економічні місії у складі посольств України за кордоном.

– Забезпечити участь України у міжнародних книжкових виставках та виставках преси.

– Створити єдиний багатомовний веб-портал МЗС з об’єднанням електронних сторінок усіх дипломатичних представництв України за кордоном.

– Сприяти створенню мережі інформаційно-культурних центрів України за кордоном, розробити необхідну двосторонню договірно-правову базу.

– Провести загальноукраїнський конкурс на кращу торговельну марку з метою її подальшого використання підприємствами-експортерами.

– Забезпечувати підготовку та виконання програм співробітництва із зарубіжними інформаційними та консалтинговими агентствами.

– Започаткувати проведення конкурсу на краще висвітлення української тематики в зарубіжних засобах масової інформації.

– Проводити на зовнішньому ринку комплексну туристичну рекламно-інформаційну кампанію під гаслом “Україна запрошує”.

– Створити сучасну інформаційну інфраструктуру за напрямами міжнародних транспортних коридорів та основних автомагістралей.

– Створити мережу центрів туристичної інформації в основних пунктах перетинання державного кордону.

– Вжити заходів щодо створення мережі туристичних представництв за кордоном, використовуючи можливості торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном.

– Забезпечувати рекламу туристичних можливостей України у засобах масової інформації, орієнтованих на зарубіжних споживачів.

– Створити загальнонаціональний інтернет-портал “Україна запрошує” з використанням основних мов ЮНЕСКО.

– Проводити постійні інформаційно-рекламні кампанії у закордонних засобах масової інформації, організувати регулярні бізнес-форуми в Україні та поза її межами, налагодити тісну взаємодію з провідними міжнародними рейтинговими агентствами.

 

З цих 19 заходів 6 присвячені туристичній сфері, причому частина з них дублює викладені в Державній програмі розвитку туризму на 2002-2010 роки. Зважаючи ще на три заходи, одночасно спрямовані на розвиток інформаційної сфери (створення мережі кореспондентських пунктів, становлення Всесвітньої служби телерадіомовлення та участь у міжнародних виставках книжок та преси), та два, що сприятимуть розвитку діяльності МЗС, безпосередньо на формування позитивного міжнародного іміджу України лишається менше ніж десять.

 

Комплексність як аргумент на користь такого переліку передбачених заходів, однак, не повинна спричиняти безмежне розширення предметної області. Так, Програма формування інвестиційного іміджу також передбачала низку заходів некомунікативного характеру, проте всі вони були локалізовані довкола конкретних дій з розвитку інвестиційної привабливості країни.

 

Насамкінець зауважимо, що Програма оперує поняттями “позитивного міжнародного іміджу України”, “позитивного іміджу України усередині”, “позитивного ділового  іміджу України” та “позитивного інвестиційного іміджу України”.

 

• Підґрунтя “правильного” (професійного) розуміння процесу формування іміджу держави було закладене в Проекті Концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки[31], розробленого Міністерством закордонних справ. Усі викладені в документі твердження, аргументи, зауваження та пропозиції досі не втратили актуальності.  Зауважувалося, що “причиною відсутності докорінних змін у позиціонуванні образу України в світовому інформаційному просторі є новизна та складність самого завдання, а також змістовні та методичні недоліки в інформаційно-роз’яснювальній роботі, яка проводилась у цьому зв’язку українськими державними органами влади. Організаційним недоліком усталених форм та методів інформаційно-роз’яснювальної роботи є, перш за все, зведення її до разових акцій, що не пов’язані між собою у певну систему дій. Відтак відповідні заходи виявляються нескоординованими і набувають вигляду спонтанних пропагандистських акцій. Іншим недоліком традиційних форм інформаційно-роз’яснювальної роботи є приділення недостатньої уваги питанню визначення цільової аудиторії. Що стосується змістовних, а не методично-організаційних недоліків інформаційно-роз’яснювальної роботи, то найважливішою серед них є спроби безпосереднього руйнування існуючих негативних стереотипів щодо ідентифікації “образу” України виключно шляхом їхнього спростування”.

 

При нормативно-правовому закріпленні цього документа[32] всі ключові змістовні позиції, зокрема наведені вище, були вилучені. Остаточний текст містить лише загальні твердження та положення.

 

Незважаючи на усю проведену підготовчу роботу, розроблення наступної програми було передано до Міністерства освіти та науки. Однак за термін понад рік документ розроблений так і не був. При цьому в цей період (на 2007 рік) МЗС на імідж України бюджетні кошти не виділялися, було ліквідовано відповідний структурний підрозділ[33].

 

• Державна цільова програма формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року[34] була затверджена лише у середині 2009 р., після повернення її у сферу відповідальності МЗС. Варто зазначити, що програма має якісно інший рівень підготовки порівняно з попередньою.

 

Мета програми є чітко визначеною й полягає в “організації та проведенні органами виконавчої влади інформаційної кампанії, спрямованої на підвищення рівня поінформованості міжнародного співтовариства про Україну, та зміцнення її міжнародного авторитету у сфері політики, економіки і культури, що є необхідним для забезпечення захисту національних інтересів нашої держави, дотримання стратегічного курсу на європейську інтеграцію тощо”.

 

Передбачається сформувати імідж України як:

– надійного, передбачуваного партнера;

– держави, що неухильно дотримується принципів зміцнення демократичних засад суспільного життя і подальшої лібералізації економіки;

– країни, що має значний інвестиційний і туристичний потенціал, багаті культурні та історичні традиції.

 

Також наводиться перелік кількісно вимірюваних очікуваних результатів, зокрема надходження інвестицій, рівень ставлення до України громадян зарубіжних країн за підсумками соціологічних опитувань, кількість інформаційних матеріалів та презентаційних заходів, кількість туристів та позитивних оцінок України у міжнародних рейтингових агентствах.

 

Абсолютно всі заходи належать до площини комунікативних і організаційно-освітніх й відповідають безпосередньо меті Програми. Визначеними є механізми координації та розвитку співпраці органів державної влади при реалізації програми. Програма не включає внутрішню складову, відтак повною мірою відповідає назві та згідно з очікуваними результатами передбачає три напрями формування іміджу України: підвищення загальної обізнаності про державу, формування сприйняття України інвестиційно та туристично привабливою.

 

Використання в Програмі формулювань  “формування іміджу України як держави з економікою, привабливою для міжнародних інвестицій” та “формування іміджу України як європейської держави, привабливої для міжнародного туризму” усуває необхідність введення родових понять на кшталт “інвестиційний імідж”, “туристичний імідж”.

 

Побажаннями до тексту Програми є необхідність уточнення щодо мов перекладу сайтів та підготовки інформаційно-іміджевої продукції.

 

• На виконання Програми було розроблено Стратегію позиціонування України за кордоном[35], що викликала широкий суспільний резонанс.

Позитивним є той факт, що підготовка наступного рамкового документа заздалегідь визначена чинною Програмою. Також на цілковите схвалення заслуговує обраний формат стратегії, адже позитивний імідж країн є результатом довготривалої роботи, а відтак, середньострокові документи, до яких належать і державні цільові програми, є не достатньо зручним форматом.

 

До переваг документа належить розробка візуальних рішень (зокрема шрифту, кольорової гами), паспорту стандартів. Також було запропоновано варіанти інформаційних кампаній, низки спеціальних подій та проектів, що слугуватимуть інформаційними приводами. Це перший маркетинговий проект такого рівня для держави в Україні.

 

Щодо змістовного наповнення зазначимо таке. Державна цільова програма передбачала розроблення власне стратегії позиціонування, проте був представлений бренд-бук. Брендінг є одним з можливих засобів позиціонування, проте ним дана комунікативна технологія не обмежується та, з іншого боку, формуванню бренду має передувати сформований виразний позитивний імідж об’єкта.

 

До нерозв’язаних питань належить механізм набуття чинності Стратегією.

• До нормативно-правових актів, що регулюють сферу формування міжнародного іміджу України, також належать порядки використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки відповідної діяльності. Переважною мірою цими документами визначаються пріоритетні на даний рік заходи та вимоги щодо оформлення фінансових документів. Порядки, за якими головним розпорядником був МЗС, на 2006[36], 2010[37] та 2011[38] рр. передбачають комунікативну та організаційну діяльність, безпосередньо спрямовану на формування міжнародного іміджу держави. На відміну від цих документів Порядок 2007[39] р., що припав на період передачі відповідної програми МОН, містить переважну більшість заходів, що є завданнями інших державних цільових програм. Наприклад, підтримка контактів із закордонними українцями, включаючи придбання шкільного спортивного інвентарю та ремонт бібліотек для задоволення потреб цих спільнот.

 

У 2006 р. в одну бюджетну програму було поєднано фінансування заходів з формування іміджу держави та висвітлення діяльності міжнародних організацій в Україні. Отже, підхід використаний у 2010 та 2011 р., коли кошти було спрямовано лише на забезпечення міжнародного позитивного іміджу України, є більш вдалим.

 

У цей період паралельно продовжувала функціонувати бюджетна програма, спрямована на пропаганду українського надбання за кордоном. Про відповідні порядки використання коштів[40], розпорядником яких є ДП “Інформаційно-іміджевий центр” МОН, зазначимо таке:

 

а) переважна більшість заходів процесу формування іміджу України безпосередньо не стосується:

– організація дитячого україномовного табору за участю закордонних українців;

– проведення всеукраїнської конференції старшокласників “Модель ЮНЕСКО”;

– вжиття заходів, спрямованих на залучення до навчання в Україні іноземців;

– забезпечення ефективного міжнародного співробітництва України з питань визнання документів про освіту;

 

б) як комунікативний засіб, спрямований на формування іміджу, можна розглядати лише виробництво презентаційно-іміджевої друкованої та відеопродукції про Україну, зокрема про її систему освіти, що робить недоцільним запровадження окремої бюджетної програми.

 

в) запропоновані заходи мають переважно інвестиційне спрямування, як от залучення іноземних студентів в Україну. Адже вітчизняні вузи не представлені у рейтингах престижних освітніх закладів, і навчання для іноземців є платним.

 

Згідно з інформацією офіційного веб-сайту державного підприємства “Інформаційно-іміджевий центр”[41] його діяльність зосереджена довкола надання апостилю та нострифікації документів, відтак, частина назви “іміджевий” не відповідає напрямам функціонування структури.

 

• Блок нормативно-правових документів з питань організації та проведення Євро-2012 містить низку констатуючих формулювань щодо чинників впливу на позитивний імідж України:

а) створення необхідних умов для чемпіонату[42];

б) виробництво і запуск супутника зв’язку та мовлення[43];

в) створення і діяльність відповідного регіонального Інформаційного центру та запровадження системного інформування з питань підготовки до Євро-2012[44].

 

Також регламентується низка інформаційно-комунікативних заходів[45], проте безпосередньо напрями формування іміджу держави не розглядаються.

 

Розглянемо також положення рамкових документів інформаційної сфери.

• Рішенням РНБО від 21 березня 2008 року[46] Кабінету Міністрів України доручалося у двомісячний термін затвердити Державну програму формування позитивного іміджу України. Завдання досі невиконане.

 

• Доктрина інформаційної безпеки України[47] відносить формування позитивного іміджу до життєво важливих інтересів держави. На реалізацію цього інтересу мають вживатися заходи з організаційно-технічного, інформаційного та ресурсного сприяння держави вітчизняним засобам масової інформації, що формують у світовому інформаційному просторі позитивний імідж України. В цьому документі законодавець передбачає виключно заходи щодо міжнародного іміджу держави, оминаючи завдання з розвитку позитивного внутрішнього іміджу.

 

Проект Закону України “Про Концепцію національної інформаційної політики” (12.12.2002 р.)[1] у розділах “Основні терміни та поняття” та “Основні напрями національної інформаційної політики” не містить положень, пов’язаних з питаннями іміджу. В розділах, присвячених напрямам державної політики, зазначається:

 

ЗАВДАННЯ

НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

посилення ролі засобів масової інформації в утвердженні позитивного іміджу України на міжнародному рівні

державна політика у сфері засобів масової інформації

сприянні формуванню ділового іміджу України, окремих її регіонів

державна інформаційна політика у сфері

рекламної діяльності

максимальне використання виставково-ярмаркової діяльності для підтримання позитивного міжнародного іміджу України

державна політика у галузі виставково-ярмаркової діяльності

 

Також до питань іміджу належать такі:

 

ЗАВДАННЯ

НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

створення розгалуженої мережі кореспондентських пунктів державних засобів масової інформації за кордоном;

державна політика у сфері засобів масової інформації

активне використання засобів масової інформації для обговорення соціально значущих проблем і проектів з метою підготовки населення до сприйняття нових явищ суспільного життя;

стимулювання поширення у світі інформації про Україну шляхом розповсюдження книжкових і періодичних видань українською та іноземними мовами через систему книгоекспорту, залучення мережі Інтернет та іншими способами; 

державна політика у сфері розповсюдження
видавничої продукції

видання каталогів музейних зібрань, путівників, довідників та енциклопедичних видань, що популяризують музейні зібрання України

музейна справа

 

Різні аспекти, пов’язані з іміджем держави, висвітлені в розділі “Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки України”. До її засад віднесене “інформаційне забезпечення державної політики, пов’язане з доведенням до української та міжнародної громадськості достовірної інформації про політику України, її офіційної позиції стосовно актуальних подій українського та міжнародного життя, з дотриманням гарантій доступу громадян до відкритих інформаційних ресурсів”. Протидія загрозам інформаційній безпеці здійснюється, зокрема, шляхом “організації оперативного реагування та упередження формування негативного іміджу України та її громадян, органів державного управління, інших суспільних інститутів, викривлення та тенденційного підбору фактів історичного минулого, поширення неправдивої інформації”. Захист прав і свобод людини та громадянина передбачає “забезпечення інформаційної присутності органів державної влади у мережі Інтернет та підвищення рівня інформування населення про діяльність цих органів”.

 

• У тексті до другого читання[2] (20.04.2004 р.) зміни з питань іміджу були незначними.

З розділу, присвяченому державній політиці у сфері засобів масової інформації, було вилучено положення щодо використання ЗМІ для обговорення соціально значущих проблем. Замість положення щодо оперативного реагування та упередження формування негативного іміджу України було визначено, що “протидія загрозам інформаційній безпеці здійснюється, зокрема, шляхом сприяння інформаційній діяльності, спрямованої на патріотичне виховання всіх категорій населення, утвердження загальнодержавної системи духовних цінностей, пропаганду толерантності, злагоди, міжетнічного та міжрелігійного миру, суспільну солідарність”.

 

• Проект закону України “Про Концепцію національної інформаційної політики”,  розроблений Держкомтелерадіо в 2008 р.[3], який у подальшому було використано при підготовці Законопроекту, зареєстрованого за №4664[4], є найбільш цілісним, зваженим, логічним та осяжним за кількістю напрямів з-поміж аналогічних документів.

 

У Проекті чітко сформульовано проблеми розвитку інформаційної сфери, зокрема ті, що мають безпосередній вплив на іміджеву складову державної політики: “брак системних державно-управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стратегічних національних інтересів в інформаційній сфері; відсутність консолідованого бачення напрямків її подальшого розвитку, недооцінка значення інформаційно-комунікаційного аспекту у процесі розбудови держави, консолідації суспільства, європейської та євроатлантичної інтеграції”.

 

До пріоритетів національної інформаційної політики віднесено:

 належний інформаційний супровід державної політики, що полягає у доведенні до громадськості об’єктивної інформації про внутрішню і зовнішню політику України;

 просування інтересів країни у світі, утвердження стійкого позитивного іміджу України та українців.

 

Документ заслуговує на підтримку й через чітко визначений механізм реалізації, що, зокрема, містить перелік необхідних до прийняття нормативно-правових актів з окресленням конкретних питань, що мають бути ними розв’язані. З-поміж таких актів передбачена “підготовка та затвердження Комунікативної стратегії Уряду, забезпечення розробки та виконання відповідних комунікативних планів органів виконавчої влади, формування та реалізації державної комунікативної політики”. До інших заходів, що пов’язані з питаннями іміджу держави, належать:

 налагодження співробітництва між вітчизняними засобами масової інформації та  засобами масової інформації українських громад за кордоном;

 реформування та розвиток Українського національного інформаційного агентства “Укрінформ” з метою виведення його на рівень діяльності провідних європейських інформаційних агентств;

 сприяння розміщенню та діяльності в Україні кореспондентських пунктів провідних засобів масової інформації світу;

 розширення мережі кореспондентських пунктів і спеціальних кореспондентів засобів масової інформації та інформаційних агентств за кордоном і створення належних умов для їх діяльності.

 

Аналіз іміджевих питань, висвітлених у Проекті закону України “Про Концепцію державної інформаційної політики” №4664[5], дозволяє стверджувати таке:

 коло окреслених проблем фактично повторює їх перелік у попередньому документі;

 визначені пріоритети збігаються за однієї відмінності: перший документ визначає пріоритети національної інформаційної політики, другий – Концепції національної інформаційної політики;

 поєднано в один розділи напрямів реалізації та механізмів реалізації, по-іншому згруповано відповідні завдання (за сферами державної політики: законодавча, зовнішньополітична, економічна тощо). Відтак, з’являється положення щодо формування позитивного міжнародного іміджу України, натомість зникає завдання, пов’язане з комунікативною стратегією уряду. Заходи, що стосуються співробітництва ЗМІ, агентства “Укрінформ”, функціонування кореспондентських пунктів, аналогічні попереднім.

 

• Проект Закону України “Про Концепцію державної інформаційної політики” №7251[6] з досліджуваних питань повністю наслідує Законопроект №4664.

 

• Підготовка Концепції проекту Закону України “Про основні засади державної комунікативної політики”[7] була обумовлена необхідністю удосконалення механізму регулювання процесу обміну інформацією, зокрема впровадження принципу партнерської взаємодії, що передбачає не тільки інформування населення, а і налагодження ефективного зворотного зв’язку, проведення відповідної роз’яснювальної роботи.

 

З-поміж запланованих до визначення термінів пов’язані з іміджем відсутні. Водночас окреслені основні напрями реалізації політики, наприклад, підвищення рівня довіри громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачають реалізацію іміджевих заходів. Понад те – формування іміджу є частиною інформаційно-комунікативної політики.



[1] Презентовано Стратегію позиціонування України за кордоном  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244157980&cat_id=244276429

[2] Див. наприклад: Колесніков думає, Гарнюню та Спритка могли придумати “ветерани Рейху” // УНІАН. – 05.04.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unian.net/ukr/news/news-429476.html; Українська громадськість просить главу МЗС відмовитися від Спритка і Гарнюні // ТИЖДЕНЬ. – 4.04.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/20042; Фейсліфтинг України / А. Біденко // Українська правда. – 31.03.2011. –   [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/2011/03/31/6072003/

[3]Янукович отругал Азарова за то, что Украину считают Тмутараканью // forUm. – 2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://for-ua.com/politics/2011/04/06/172136.html

[4] Проект Концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6652.htm

[5] Державна цільова програма розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки : проект [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.tourism.gov.ua/catalog/docs/00000538.doc

[6] Про Концепцію державної інформаційної політики : проект закону України від 13.10.2010 р. №7251 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38772

[7] Доктрина інформаційної безпеки України : указ Президента України від 8 липня 2009 року № 514/2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=514%2F2009&new=1

[8] Про схвалення Концепції проекту Закону України “Про основні засади державної комунікативної політики” : розпорядження Кабінету Міністрів України № 85-р вiд 13.01.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85-2010-%F0&new=1

[9] Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки пропаганди України за кордоном : постанова Кабінету Міністрів України № 368 вiд 6.14.2011 р. (із змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=368-2011-%EF&new=1

[10] Стратегія позиціонування України за кордоном [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://brandukraine.org/u/

[11] Про поліпшення інформування про суспільні процеси в Україні : розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 460-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=460-2006-%F0&new=1




читайте також:


«Російські геостратегічні інтереси і цілі у регіонах Близького Сходу та Північної Африки». Аналітична записка
"Щодо саміту «Східного партнерства» в контексті сучасного стану відносин Україна – ЄС". Аналітична записка
"Далекосхідний вектор як важливий елемент зовнішньої політики України". Аналітична доповідь
"Суперництво Росії та Китаю за вплив у регіоні Центральної Азії. Висновки для України". Аналітична записка
"Розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу. Перспективи для України". Аналітична записка